Польові й городні медоноси

Гречка звичайна (Fagopyrum esculentum Moench)

На Україні гречка відома з давніх часів, і поширена вона переважно на Поліссі та в лісостеповій смузі. Гречка — рослина однорічна, трав’яниста, належить до родини гречкових. Досить стеблиста й рясно листата. Стебло гречки сторчове, грубе, водянисте, рожевого або темно-червоного кольору, заввишки 25—50 см. З кожного колінця стебла відходять гілки, що закінчуються китицями квіток. Листки трикутно-серцевидні. Квітки білі або рожеві, двостатеві, оцвітина п’ятироздільна, віночковидна. Пиляків у квітці 8, стовпчиків 3. Внизу біля зав’язі є 8 жовтих, досить великих нектарних залозок. Зерно гречки тригранне з гладенькими рубами. Сіють гречку ранню, середню та пізню, з якої одержують високоякісні крупи.

Гречка є першорядною медоносною рослиною. З неї бджоли збирають багато нектару і пилку. За сприятливих умов погоди одна сім’я протягом дня може зібрати 4—5 кг меду, а за період цвітіння — до 60 і більше кілограмів. Найкраще медоносить рання гречка, пізня менше виділяє нектару. Нектаровиділення у великій мірі залежить від грунту, рельєфу та стану погоди. На неважких рівнинних чорних та піщано-глинистих грунтах за теплої і вогкої погоди гречка виділяє багато нектару. На твердих глеюватих грунтах та на горбах вона мало виділяє нектару або й зовсім нічого не дає. Під час посухи та південно-східних суховіїв гречка стає маломедоносною. Найкраще бджоли беруть на гречці нектар вранці та над вечір. Опівдні, коли припікає сонце, виліт бджіл на неї припиняється. Взагалі ця рослина дуже примхлива, але в сприятливі роки вона надзвичайно медоносна і пасічники тоді не встигають відбирати мед. В умовах України гречка дає головний взяток. Мед з гречки темний, з червонуватим відтінком, запашний, гоструватий на смак. При зцукруванні утворює кашоподібну масу, яка не твердіє.

Найкращими попередниками для гречки є бобові й просапні культури, але висівають її і після колосових.

Строки сівби встановлюються залежно від конкретних місцевих умов. В районах з теплою і вологою осінню її сіють і як післяжнивну культуру. Сівбу провадять суцільним і широкорядним способом. Цвітіння гречки триває протягом 3—4 тижнів. У догляді за гречкою дуже важливе значення має запилення її бджолами. Досвід багатьох господарств показує, що воно підвищує приріст її врожаю на 5—6 ц з гектара, або на 40—50% валового збору зерна. Вулики з бджолами до гречки треба підвозити за 2—3 дні до початку цвітіння з тим, щоб вони змогли запилити перші, найбільш повноцінні квітки. Своєчасне підвезення бджіл до масиву гречки забезпечить не тільки підвищення врожаю зерна, а й збільшить медозбір. На запилення 1 га її посіву потрібно 2—3 бджолиних сім’ї.

Будова квітки гречки та різний час достигання пиляків і маточок цілком усуває самозапилення. Отже, обов’язково потрібне перехресне запилення.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Конюшина червона (Trifolium pratense L.)

Червона конюшина — дуже цінна багаторічна трав’яниста кормова рослина з родини бобових. Стебла її висхідні або прямостоячі; листки трійчасті. Квітки дрібні, червоні, зібрані в головчасті суцвіття. Рослина — двоукісна, може давати урожай і в рік її висівання. Запилюється джмелями і бджолами. Цвісти починає з середини червня. Квітки конюшини виділяють багато червонувато-жовтого запашного нектару. Нектаропродуктивність одного гектара становить в середньому 260 кг, але через глибоке залягання нектарників бджоли беруть його дуже мало. Проте в окремі роки, коли стоять теплі ночі, нектар підіймається вище і стає більш доступнішим для бджіл. Беруть вони з конюшини і пилок. У південних бджіл хоботки довші, тому вони відвідують там червону конюшину краще і збирають з неї багато нектару. Середня довжина хоботка (за Хохловим) в абхазьких бджіл — 6,73 мм, карських — 6,64 мм, українських — 6,43 мм, орловських — 6,28.

Питанням запилення бджолами конюшини для підвищення врожайності її насіння цікавились давно (Чарлз Дарвін, Шлехт та ін.). Пізніше найбільш широкі дослідження провів російський агроном Клівген. За три роки середня врожайність конюшини при запиленні її абхазькими бджолами становила 320 кг насіння з гектара, а без бджіл — 80 кг, тобто в 3,8 раза менше. Проф. Губіним встановлено, що червону конюшину можуть запилювати не тільки кавказькі бджоли, а й середньоруські, коли їх на неї спрямовувати, годуючи сиропом, ароматизованим квітками конюшини. Досліди показали, що відвідування бджолами конюшини при цьому збільшується в 10—15 раз. Для приготування сиропу 1 кг цукру розчиняють в 1 л кип'ятку. Квітки конюшини в кількості 200—300 головок опускають в остуджений сироп за 4—5 годин до роздачі його в вулики. Кожній сім’ї дають 100—200 г сиропу щодня протягом усього періоду масового цвітіння конюшини. Роздавати сироп треба з самого ранку до вильоту бджіл з вулика.

Сіють конюшину червону під покрив озимих або ярих культур і в чистих посівах. Найкращі результати дає підсівання конюшини до озимих та ярих з міжряддям 25 см. Любить родючі, глибоко розпушені грунти, на яких вона виділяє багато нектару і тоді його бджоли дістають легше.

Еспарцет посівний, або виколистий (Onobrychis viciaefolia Scop.)

Еспарцет посівний — одноукісна багаторічна кормова рослина з родини бобових. Стебла заввишки досягають 40—50 см. Листки непарнопірчасті. Квітки еспарцету зібрані в суцвіття — китиці. Квітка має типову для бобових будову: чашечку з п’яти зрослих між собою основами листочків, які вгорі закінчуються гострими зубчиками. Віночок квітки несиметричний, складається з 5 пелюсток: прапорця, двох крилець і двох пелюсток, які утворюють човник. Тичинок 10, з яких 9 зрослися трубочкою, десята при основі вільна. Маточка квітки складається з одногніздої зав’язі, стовпчика і приймочки. Забарвлення квіток рожеве з різними відтінками.

Еспарцет на Україні досить поширений. Його на великих площах вирощують у багатьох областях республіки. Крім посівного еспарцету, в культуру впроваджений у нас і еспарцет закавказький (двоукісний) та піщаний (одноукісний). Багато видів цієї рослини зустрічається і в дикому стані.

Коріння еспарцету заглиблюється в грунт до 2—3 м і має властивість виділяти речовини, які розчиняють сполуки, малодоступні для інших рослин, що й обумовлює його невимогливість до родючості грунтів. Бульбочкові бактерії, які є на корінцях рослини, засвоюють азот повітря і роблять грунт більш родючим.

Будова квітки еспарцету добре пристосована для перехресного запилення, яке здійснюється за допомогою комах; основними запилювачами є бджоли. Пилок в квітці достигає раніше, ніж маточки, і осипається в човник. При відвідуванні квітки бджола сідає на нього, просовує головку і хоботок у проміжок між парусом і човником, пилок прилипає до її черевця, і бджола, перелітаючи з квітки на квітку, запилює їх.

Еспарцет належить до кращих медоносних рослин. Цвіте він в кінці травня — на початку червня. З 1 га еспарцету можна одержати до 120 кг меду і багато пилку. Піщаний еспарцет зацвітає трохи пізніше.

Особливо ж високою медоносністю відзначається еспарцет закавказький. З 1 га його посіву за сприятливих умов можна одержати до 400 кг меду. Цвіте він трохи пізніше від посівного.

Сіють еспарцет іноді в чистому вигляді і, як правило, під покрив ярих зернових культур, по зяблевій оранці, рядковим способом, впоперек рядків коривної культури. Урожай насіння еспарцету при доброму запиленні бджолами збільшується у два рази. Пасіки до посівів слід підвозити якнайближче.

Люцерна синя (Medicago sativa L.)

Люцерна синя — багаторічна кормова рослина з родини бобових. Стебла округло-чотиригранні, соковиті, малогіллясті. Коренева система стрижнева, глибоко проникає в грунт. Як і в інших бобових рослин, на корінцях її розвиваються бульбочкові бактерії, що збагачують грунт азотом. Квітка в люцерни має ту особливість, що тичинкова трубка завжди знаходиться в напруженому стані, і коли бджола сяде на квітку, вона з силою випрямляється і притуляється до паруса, обсипаючи комаху знизу пилком. Приймочка, яка стоїть трохи спереду від пиляків, ударяється при цьому об бджолу першою, і якщо бджола була вже покрита пилком з іншої квітки, яку вона відвідала, то в цю мить здійснюється перехресне запилення. Але бджоли здебільшого беруть нектар з боку квітки, просовуючи хоботок між парусом і човником, а при цьому квітка не запилюється. Отже, бджоли, хоч і беруть з люцерни нектар, але запилюють невелику кількість її квіток. Запилюються ж вони головним чином дикими поодинокими бджолами (мегахілами, андренами, мелітами), які біологічно краще пристосовані до розкриття квіток люцерни, і рідше джмелями.

Медоносність люцерни в умовах України часто буває незначна (8—14 кг нектару з гектара), але в окремі роки, коли під час цвітіння стоїть тепла погода і повітря достатньо зволожене, нектаровиділення може збільшитись до 130—270 кг. Мед з люцерни буває білого або янтарного кольору, приємний на смак. Нектар прозорий, містить 30—50% цукру. Цвітіння люцерни триває 12—14 днів. На півдні України вона починає цвісти в першій декаді червня, а в Лісостепу й Поліссі на початку другої декади.

Слід мати на увазі, що медозбір з люцерни використовується повністю тільки тоді, коли її посіви залишають на насіння.

В багатьох районах України люцерна займає значні площі, як цінна кормова культура.

Серадела (Ornitopus sativus Brot)

Однорічна кормова рослина з родини бобових, заввишки 20—60 см. Стебла серадели тонкі, висхідні або лежачі; листки непарноперисті; квіти в багатоквіткових зонтиках блідо-рожеві; плоди — членисті бобики. Культивується переважно на піщаних грунтах Полісся. Сіло її відзначається досить високою поживністю і ніжністю, яке дуже охоче поїдають тварини.

Серадела є хорошою медоносною рослиною. Особливий інтерес становлять насінні її ділянки та посіви на зелене добриво, з яких бджоли беруть нектар протягом тривалого періоду. Цвіте вона з червня по вересень, даючи пізній взяток.

Сераделу доцільно висівати на припасічних ділянках та в міжряддях садів лід покрив фацелії, яку сіють на насіння і взяток. Фацелія в таких мішаних посівах добре виділяє нектар і дає високоякісне насіння, а серадела, що її згодом приорюють на зелене добриво, значно продовжує пізній медозбір з ,цих площ. Для висіву такої суміші беруть повну норму насіння серадели і близько 6—7 кг фацелії. На гектар чистого рядкового посіву серадели висівають 40 кг насіння, а широкорядного, на насіння, — 20—30 кг.

Соняшник (Helianthus annus L.)

Соняшник на Україні є основною олійною культурою. Це однорічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Стебло її сторчове, в більшості без гілок, заввишки 1—2 м. Листки чергові, серцевидні, пильчасті, досить великі, впоперек мають 20—30 см. На верхівці стебла в соняшника розвивається суцвіття у вигляді кошика, на якому буває приблизно 750—1500 і більше широкотрубчастих світло-коричневих квіточок, на місці яких і утворюються пізніше насінини соняшника. По краях кошика розміщені квітки іншої форми, у вигляді яскраво-жовтих язичків. Вони насіння не дають, але роблять кошик соняшника легко помітним для комах. Цвіте соняшник в липні — серпні.

Нектароносна тканина у соняшника розміщена в глибині квіточок. Нектар, що з них виділяється, надходить в трубку віночка.

Медоносність соняшника середня, бджоли беруть з нього нектар і пилок. Але буває, що бджоли не йдуть на соняшник або працюють дуже слабо, тоді треба застосувати дресирування їх, яке відразу викличе або посилить літ бджіл на цю культуру. Пасічники часом нарікають на соняшник за те, що на ньому перебуває бджолиний кліщ та виступає липкий сік-живиця, які дуже шкодять бджолам. Але Кунахович, що довгий час працював в соняшниковому районі, цілком заперечує це, та й нам не доводилось бачити, щоб бджоли гинули на соняшнику від цих причин. Там, де багато висівають соняшника, він дає головний взяток. Мед з нього золотистий, в зацукрілому стані крупнозернистой світло-янтарний, іноді з зеленуватим відтінком, терпкий на смак. Цей мед може довго зберігатися без псування і є здоровим кормом для бджіл.

Вивчення будови квітки й біології її цвітіння показує, що самозапилення в межах окремих квіток соняшника неможливе. Самозапилення можливе в межах кошика, але дає занижену врожайність насіння. Перехресне запилення забезпечується комахами без бджіл на 45-—50%, а з участю бджіл на 75% і більше. Для найбільш повного запилення соняшника потрібно до 1 бджолиної сім’ї на кожний гектар посіву.

Шафран, крокус (Crocus L.)

Шафран — невеличка однорічна трав’яниста рослина з родини півникових. Стебло сторчове, голе, вгорі розлоге. На вершечках гілок сидять квіткові головки. Листки сидячі, довгасто-яйцевидні, з колючими зубчиками по краях. Квітки трубчасті, переважно лілового, білого, рожевого і жовтого забарвлення. Цвіте в квітні — травні. Цвітіння триває більше місяця. Є сорти, які цвітуть і восени.

Шафран є середнім медоносом, з нього бджоли беруть нектар та пилок, але цінний він тим, що дає пилок тоді, коли його весною на інших рослинах буває мало.

Шафрану налічується багато видів. У Криму по гірських луках та схилах росте шафран золотистий, кримський, Палласа та шафран прекрасний. З останніх двох видів одержують «шафран» — приймочки квітів, що використовуються в кондитерській промисловості. Шафран смугастий зустрічається на полях і узліссях дубових лісів середньої смуги України. В культурі дуже поширений шафран посівний (С. sativus), який вирощують як декоративну рослину та для одержання «шафрану».

Кунжут (Sesamum indicum L.)

Кунжут — однорічна олійна рослина з родини кунжутових. Стебло прямостояче, розгалужене або без гілок, заввишки 65—150 см. Листки черешкові, різної форми. Квітки великі, на коротких квітконіжках, білі і фіолетові. Плід — коробочка. Цвіте в липні.

Кунжут вимогливий до тепла, грунту і вологи. Походить він з Африки. У нашій країні культивується в Середній Азії, Азербайджані та на півдні України. Його олія і насіння використовуються в харчовій промисловості, медицині й парфумерії.

Рослина самозапильна, але запилюється і перехресно за допомогою бджіл, які збирають з квіток кунжуту чимало нектару. Медопродуктивність 1 га посіву буває в межах 40 кг.

Ріпак озимий та ярий (Brassica napus oleifera Metzg, В. n. annua Doll.)

Ріпак — однорічна перехреснозапильна рослина з родини хрестоцвітих, заввишки буває більше метра. Листки сизі, прикореневі — ліровидно-роздільні, черешкові; верхні видовжені, безчерешкові, в основі охоплюють стебло. Квітки зібрані рідкими китицями. Чашечка складається з 4-х листочків, а віночок — з 4-х пелюсток жовтого кольору. Маточка одна і;з зав’яззю вгорі. Цвіте озимий ріпак в травні, а ярийів липні. На Україні поширений переважно в районах правобережного Лісостепу та на Поліссі.

Ріпаки вважаються гарними медоносними рослинами, з них бджоли збирають чимало меду й пилку. Квітка виділяє нектар 4-ма нектарниками, які знаходяться в основі тичинок пиляків. Медоносність озимого ріпаку становить до 50 кг з гектара, ярого трохи нижча. Ріпаковий мед прозорий, на смак гіркуватий, швидко кристалізується, тому залишати його на зиму бджолам не слід. Озимий ріпак цвіте в другій половині травня, тому його можна радити висівати в тих місцях, де немає ранніх взятків.

З ріпакового насіння одержують близько 45% олії. Ріпакова олія не високої якості, жовтого кольору, гіркувата, а тому її використовують для технічних потреб.

Гірчиця біла (Sinapis alba L.)

Гірчиця біла — однорічна трав’яниста рослина з родини хрестоцвітих, заввишки досягає більше метра. Стебло струнке, глибокобороздчате, розгалужене. Листки чергові ліровидно-перисторозсічені, черешкові, вкриті, як і вся рослина, жорсткими волосками. Стебло закінчується квітконосом з великими жовтими квітками. Нектарники розміщені хрестоподібно. Одна пара у вигляді маленьких жовто-зелених плямок міститься в пазухах нижніх чашолистиків; друга пара більш широких нектарників розміщена в пазухах нижніх тичинок.

Біла гірчиця є однією з кращих медоносних рослин.

Завдяки короткому вегетаційному періоду її можна сіяти одночасно з ранніми ярими і як післяжнивну культуру. Від сівби до цвітіння гірчиці проходить 30 днів, а цвіте вона протягом трьох тижнів. Нектар і пилок бджоли з неї збирають краще в першій половині дня. Медопродуктивність її визначається в 40 кг з гектара.

Білу гірчицю вирощують на зелений корм і для одержання насіння, з якого виробляють дуже цінну олію та розмелюють для одержання гірчичного порошку. Сіяти гірчицю можна в усіх районах нашої республіки.

Рідше культивується в нас і гірчиця чорна (Brassica nigra Koch.). Вона вимогливіша від гірчиці білої, чутлива до холодів і легко осипається. Насіння її менш олійне, але з нього виробляється краща столова гірчиця. В південних та західних районах України чорна гірчиця зустрічається і в дикому стані. Цвіте вона в літні місяці і відзначається значно кращими медоносними властивостями порівняно з гірчицею білою.

Люпин жовтий (Lupіnus luteus L.)

Однорічна трав’яниста рослина із родини бобових. Вирощується на зелене добриво або для кормових цілей. Листки в люпину пальчатоскладні, зібрані в китиці. Віночок складається з п’яти пелюсток, з яких дві утворюють човник, інших дві — крильця, п’ята пелюстка (прапорець) відігнута вгору. Десять тичинок оточують стовпчик маточки. Тичинки і приймочка містяться всередині квітки.

Квітки люпину нектару не виділяють, але все ж часто відвідуються бджолами, особливо в теплі сонячні дні, заради пилку, якого іноді збирають у значній кількості. Обніжка з люпину яскраво-оранжевого кольору. Пилок липкий, добре тримається в грудочках і легко збирається бджолами. Цвіте жовтий люпин в червні — липні.

Кормові боби (Vicia faba L.)

Однорічна зернобобова рослина, заввишки до 1 м і більше. Суцвіття — короткі китиці, розміщені в пазухах листків, боби 5—10 см завдовжки. Вирощуються на зерно і зелену масу для годівлі худоби. Культура досить поширена в західних областях України, а також у правобережному Лісостепу та на Поліссі.

Кормові боби належать до хороших медоносних рослин. їх квітки мають ніжний запах і виділяють багато нектару, тому охоче відвідуються бджолами. Але медоносність бобів часто залежить від стану погоди в період цвітіння та грунту, на якому ростуть. Найбільш сприятливою є тепла і трохи волога погода. На легких родючих грунтах боби також виділяють більше нектару, але в посушливі роки вони його зовсім не виділяють. Цвітіння рослини залежно від погоди триває протягом місяця і більше.

Лядвенець рогатий (Latus corniculatus L.)

Лядвенець — багаторічна трав’яниста рослина з родини бобових. Стебла лежачі або прямостоячі, тонкі, ніжні, рясно вкриті листям, заввишки 25—60 см. Листки складаються з п’яти листочків, з яких два сидять біля основи черешка.

Лядвенець має властивість добре кущитися і швидко відростати після скошування. Він витримує кислі грунти, легко переносить посуху та надмірну вологість і є досить зимостійким. Цвіте з червня і до збирання.

За даними Української дослідної станції бджільництва, медопродуктивність лядвенця рогатого в перший рік його життя становить 29 і в другий — 61 кг з 1 га посіву.

Його висівають для поліпшення сіножатей в чистому вигляді і в суміші з іншими травами.

У дикому стані росте по луках, вздовж доріг, по схилах та узліссях.

Гуньба синя (Trigonelia caerulea Lam.)

Однорічна рослина з родини бобових. Стебло пряме, нерозгалужене, заввишки 60 см. Листки округло-видовжені, зубчасті, прилистки шиловидні. Вся рослина зрідка вкрита волосками. Квітки зібрані в головки. Віночок голубий. Нектарники розміщені між тичинками і маточкою. Цвіте в червні — липні.

Культивується гуньба як кормова рослина. Часто її вирощують і як ароматичну рослину.

За дослідженням А. К. Осташенко-Кудрявцевої, при сприятливих умовах погоди одна квітка може виділити до 0,2 мг нектару. Рослина належить до продуктивних медоносів. Нектар прозорий, з легким приємним запахом.

Цибуля ріпчаста (Allium сера L.)

Цибуля — дворічна трав’яниста рослина з родини лілійних. В землі знаходиться цибулина, від якої вгору виростають дудкуваті листки. На другий рік цибулина йде в стрілки, на верхівках яких утворюються головки квіток. Цвіте в липні — серпні.

Квітки цибулі дуже медоносні і бджоли збирають з них багато нектару. Отже там, де висаджують багато цибулі на висадки, бджоли матимуть великий взяток. Багатою медоносністю відзначаються і інші сорти цибулі.

Мак снотворний (Papaver somniferum L.)

Однорічна трав’яниста рослина з родини макових, заввишки до 1 м. Стебло прямостояче. Листки без черешків, подвійно-зубчасті. Віночок складається з 4-х пелюсток ясно-фіалкового, темно-синього або червоного кольору. Пиляків багато; маточка одна, на короткій ніжці. Плід— коробочка, насіння дрібне.

Вирощується для одержання насіння, яке містить у собі багато цінної олії. Макова олія використовується в фармацевтичній і харчовій промисловості, а також для виготовлення високоцінних олійних фарб. Вирощується мак і як декоративна рослина в квітниках та парках.

Квітки його охоче відвідуються бджолами, які беруть з них багато пилку і нектар. Ні одна рослина не дає стільки пилку, скільки його дає мак. Цвіте в червні — липні.

Огірки (Cucumis sativus L.)

Однорічна рослина з родини гарбузових. Стебло сланке, простягається завдовжки до 1 м. Листки серцевидні, п’ятикутно-лопатеві, загострені. Плід довгастий, бородавчастий. Культивується на городах та полях. Цвіте з червня до осені. Віночок жовтий. Квітки чоловічі і жіночі розташовані окремо, причому чоловічих квіток значно більше на головних стеблах, а жіночих на бокових. Першими розкриваються чоловічі .квітки, які значно більші за жіночі. Нектар виділяється на дні віночка, а саме: у чоловічих в середині, біля пиляків, а в жіночих навколо основи шийки маточки. У чоловічих квітках доступ до нектарників заступають м’ясисті потовщення біля основи тичинок. Між цими потовщеннями є три щілини, з яких бджоли можуть брати нектар. Коли бджола запускає язичок у щілину, щоб висмоктати нектар, то цим вона зрушує тичинки й зтрушує з них на себе пилок. Після цього, (перелітаючи на жіночі квітки й просуваючись до нектарників, бджола торкається головою приймочки маточки й на ній залишає частину пилку, що його принесла з чоловічої квітки. Так відбувається перехресне запилення.

Огірки вважаються важливою медоносною культурою. Бджоли беруть з них нектар і пилок. Де висівають багато огірків, там вони створюють надійний взяток. Медопродуктивність 1 га становить близько 30 кг. Запилюються огірки переважно бджолами. Урожайність при цьому значно підвищується, і плоди бувають більш рівні й красивіші. На запилення 2 га огірків треба ставити одну бджолосім’ю.

Дині (Cucumis Melo L.)

Дині так само, як і огірки, належать до родини гарбузових, рослина однорічна, з повзучою гіллястою огудиною. Листки округлі або трикутно-яйцевидні, при основі серцевидні. На одній рослині, в пазухах листків, розвиваються чоловічі і жіночі квітки. Приблизно через 5 тижнів після сівби на основному стеблі зацвітають чоловічі квітки. Через тиждень починають розкриватися жіночі. Період поступового розкриття квіток триває понад 3 тижні, після чого кількість квіток починає зменшуватися. Чоловіча квітка дині після розкривання живе тільки один день; жіноча може проіснувати незаплідненою не більше З днів. Запліднена жіноча квітка негайно закривається. Зав’язь овальна, шерстисто опушена, з три-п’ятилопатевою приймочкою.

Вирощуються дині переважно в районах Степу, зокрема в Одеській і Запорізькій областях, і Лісостепу. Рослина вимоглива до тепла, особливо в другій половині вегетації, в період достигання плодів. Нагромадження цукру в плодах відбувається при температурі понад 20°. Нектару виділяє менше, ніж огірки.

Кавуни (Сitruilus vulgaris Sehrad.)

Однорічна баштанна рослина з родини гарбузових. Стебло довге, сланке. Листки трикутно-яйцевидні на довгих черешках, три-п’ятилопатеві. Квітки великі, поодинокі, одностатеві. Чашечка п’ятичленна, віночок з п’яти зрослих пелюсток. Тичинок 5, з яких чотири зрослися попарно, одна вільна. Маточка одна з трьома приймочками. Цвіте в червні — липні. Нектаровиділення помірне. Бджоли з квіток кавуна беруть нектар. Рослина посухостійка, краще ростуть в місцях з сухим і теплим кліматом, особливо на цілині або після розкорчовування лісу. Перехресне запилення квіток кавуна бджолами в 2—3 рази збільшує його врожай. Плоди містять 3,5—10% цукру. Добре уварений сік кавуна охоче споживається бджолами, але мед з нього для зимівлі бджіл непридатний.

Гарбузи звичайні (Cucurbita pepo L.)

Однорічна рослина з родини гарбузових. Стебло дуже довге, шорстке, сланке. Листки серцевидні, п’ятилопатеві. Квітки жовтого кольору. Плід великий, гладенький, круглий. Цвіте з червня до вересня. Потребує перехресного запилення.

Медоносність рослини дуже велика, бджоли беруть з неї багато нектару і пилку. Виділяє нектар навіть під час посухи. Виділяється він безперервно, скільки б бджоли не відвідували квітки — все ссуть нектар і одночасно по декілька бджіл. Мед жовтого кольору, швидко кристалізується.

Морква городня (Daucus carota.)

Дворічна овочева рослина з родини зонтичних. У перший рік розвиває коренеплід, з якого на другий рік виростає плодоносне стебло — насінник, заввишки 30—50 см. Нижні листки подвійно- або потрійно-пірчасті з вузькими посіченими дольками. Квітки білі, пахучі, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Цвіте в червні. Бджоли з насінників моркви збирають нектар. Мед запашний, темно-жовтого кольору.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивилися сторінку - Польові й городні медоноси

Наступна сторінка    - Лучні медоноси

Попередня сторінка   - Плодові та ягідні медоноси

Повернутися до початку сторінки Польові й городні медоноси